1. Актуальність і перспективність проблеми.
Одним із
головних пріоритетів, органічною складовою освіти Національна доктрина розвитку
освіти в Україні в ХХІ сторіччі визначає національне виховання, основною метою
якого є виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального
досвіду, високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді потреби
та уміння жити в громадянському суспільстві. Саме тому, найважливішим завданням
системи освіти сьогодні є створення сприятливих умов для розвитку
високоосвіченої, творчої й активної особистості.
Сучасна школа
покликана не просто дати учневі просто суму знань, умінь і навичок, а й зробити
його компетентною людиною, здатною самостійно здобувати і використовувати
знання в різних життєвих ситуаціях; готовою до активної і відповідальної участі
в суспільному житті, такою, що розуміє і поважає історію, культуру, традиції
інших народів. Такий підхід передбачає його переорієнтацію на розвиток
особистості учня в усіх компонентах навчання: у цілях, змісті, взаємодії
учасників навчально-виховного процесу, формах, методах, технологіях навчання та
оцінюванні навчальних досягнень учнів.
З огляду на це,
реформування освіти передбачає корінне відновлення історичної та правової
освіти з метою забезпечення становлення демократичного суспільства й розвитку
соціальної компетентності в учнів, а особливо у випускників шкіл.
Соціальна
компетентність передбачає такі здібності:
·
знання про суспільство та суспільні закони, про процеси прийняття
суспільних рішень, про основи співпраці та спілкування з іншими й розв'язання
конфліктних ситуацій;
·
здатність відчувати власну гідність, шанувати право людини, до
співробітництва, до соціальної відповідальності, визначати власну позицію, бути
принциповим, усвідомлювати потребу захищати права і власні інтереси, не
порушуючи прав інших, бути толерантним;
·
уміти визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії
спілкування залежно від ситуації, уміти емоційно налаштовуватися на спілкування
з іншими: продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді,
виконувати різні ролі в групі та команді, застосовувати технології трансформації
та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе
відповідальність.
Величезну роль
в цьому, на мій погляд, відіграє вивчення історії та правознавства в школі.
Адже, вивчення саме цих предметів повинне забезпечити співтворчість учня й
учителя, збуджувати інтелектуальну активність школяра, готуючи його до активної
участі в суспільному житті. Одним із шляхів реалізації цього завдання полягає в
удосконаленні методів навчання, спрямуванні їх на активну пізнавальну
діяльність учнів, залученні до самостійного осмислювання проблем, чому сприяє
впровадження інноваційних технологій. Саме тому, я вже кілька років працюю над
проблемою формування соціальної компетентності учнів шляхом упровадження
інноваційних технологій на уроках історії та правознавства. Спробувавши цю
проблему, я дійшла висновку, що застосування елементів інноваційної методики:
-
по-перше, відповідає завданням, які поставленні перед учителями освітньою
реформою (гуманізація навчання, запровадження компетентнісного підходу в
навчально-виховному процесі, застосування інноваційних методик);
-
по-друге, розвиває в учнів навички висловлювати свої думки. Завдяки
застосуванню прийомів інноваційної методики учні почуваються вільніше,
поступово привчаються говорити, мислити, висловлювати свої думки;
-
по-третє, активізує пізнавальну діяльність учнів, вчить їх працювати з
документами та іншими джерелами;
-
по-четверте, знімає можливі психологічні бар’єри між учителями та учнями,
руйнує стереотипи, які складаються у класі щодо кожного учня.
Немає коментарів:
Дописати коментар